Діалоги про війну. Ірина Вікирчак та Паскаль Брюкнер
  • 5 pm Kyiv time
  • Онлайн англійською

Діалоги про війну. Ірина Вікирчак та Паскаль Брюкнер

24 лютого почалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну. Сьогодні про Україну говорить весь світ. Аби осмислити події останніх днів, ми організовуємо серію розмов #ДіалогиПроВійну. Українські та іноземні інтелектуали говоритимуть про досвід війни і ділитимуться власними спостереженнями.

Спікери нового випуску:

– Ірина Вікирчак – культурна менеджера, поетка, перекладачка
– Паскаль Брюкнер – філософ, письменник

Відео розмови

Текстова версія розмови

П. Б.: Щоб зрозуміти, ким насправді є Владімір Путін, нам знадобилися війни в Чечні та Сирії, анексія Криму й Донбасу та повномасштабна війна в Україні: адже ніхто не хотів визнавати, що Путін – це злобний радянський чиновник, який прагне помститися Заходу за розпад СРСР.

Путін уособлює пекельну сутність Росії. Він веде цю жахливу війну проти України і водночас щодня погрожує нападом на Париж, Берлін, Мюнхен, Нью-Йорк і Лондон. Мені здається, що ми не маємо права легковажити цими погрозами. Наш найперший обов’язок щодо ворога – власне, визнати його ворогом, а не другом, який просто збився зі шляху. Путін неодноразово заявляв, що вторгнеться в Україну, і він це зробив.

У грудні 2019 року президент Франції Емманюель Макрон відвідав Росію разом із пулом французьких та іноземних журналістів. Після цієї мандрівки він був переконаний, що досягнув конкретних домовленостей: Путін пообіцяв йому не розміщати війська і ядерну зброю в Білорусі та відвести війська від України. Усі ми знаємо, що сталося згодом.

Не можна вірити жодному слову колишнього кдб-шника Путіна. Його режим та його держава – це імперія брехні. Йому не можна довіряти: ми повинні бути весь час насторожі. Макрон дарма повірив Путіну, дарма телефонував йому понад двадцять разів, плекаючи ілюзію, що ці дзвінки змусять Путіна передумати.

І. В.: Як диктатор, Путін зачарував Макрона так само, як індійського прем’єр-міністра Нарендру Моді. У них дуже добрі стосунки.

Спостерігаючи за життям тут в Індії, я бачу, що Схід і Захід – це дві цілком різні цивілізації. Війна довела, що, з точки зору цінностей, українці належать до Заходу. Однак Росія, колишня імперія, що роками пригноблювала численні інші народи, перетворилася на окрему цивілізацію.

Кажуть, що цивілізація зародилася тоді, коли люди почали ховати своїх померлих. Можливо, ви бачили, як українці проводжають в останню путь полеглих солдатів у їхніх рідних містах. Люди виходять на вулиці, клякнуть обабіч дороги, щоб віддати останню шану героям. Росіянам натомість немає діла до своїх загиблих. Трупи їхніх солдатів гниють просто неба, і це українці забирають їх, коли випадає нагода. Навіть на цьому прикладі видно, що Росія – це окрема цивілізація, яка пройшла повне коло й наближається до свого краху. А ви як думаєте?

Скажіть також, чи згодні ви, що ця війна не є виключно путінським проєктом? 95% російського населення підтримують війну та всі звірства. Завдяки соцмережам ми знаємо думку пересічних росіян. Їхні коментарі страшні і сповнені ненависті. Росіяни ніколи не протестували проти знущань над українцями, а тільки проти мобілізації, коли війна почала стосуватися їх особисто. Путін створив націю рашистів, а російське суспільство створило собі диктатора в особі Путіна.

П. Б.: 24 лютого я був у Швейцарії, читав «Життя і долю» Васілія Ґроссмана. Ця книжка з перших сторінок пояснила мені все, що треба знати про російське суспільство. Проводячи паралель між нацизмом і комунізмом, автор дає зрозуміти, що вся історія Росії – це історія не зростання рівня свободи, а сервільності й рабства.

Після 1989 року ми жили в ілюзії, що, попри низку невдач, Росія обов’язково стане на шлях демократії, що це незворотний еволюційний процес. То була помилка більшості дипломатів і голів держав. Путінські діяння в Чечні, Сирії та Грузії мали б відкрити нам очі, та ми не хотіли бачити правду.
У самій природі росіян – боротися не за свободу, а просто за право вибирати собі нового хазяїна. Багато західних громадян помиляються, кажучи, буцім Росія належить до європейського кола націй. Росія ніколи не буде Європою, ніколи не стане демократичною країною. 

І. В.: Я називаю Росію іншою цивілізацією. Ідеться про дуже базові цінності, що роблять нас людьми. Управління Росією завжди здійснювалося в інший спосіб. Росія століттями утискала Україну, але теперішня Росія запозичила сталінську «методику» здійснення воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

10 жовтня Росія випустила понад вісімдесят ракет по мирних українських містах. Вони вразили важливі інфраструктурні об’єкти. Мета цих ударів була – знеструмити й заморозити Україну напередодні важкої зими, щоб зламати наш бойовий дух. Ще одна мета була – деморалізувати населення обстрілами цивільних громадян і дитячих майданчиків. Одначе судячи з того, що кажуть мої знайомі, друзі й родичі, усе це тільки розлютило українців і додало їм відваги.

Я припускаю, що ця війна сталася тому, що Росія не була належним чином покарана за всі ті злочини, які вона здійснювала століттями. Російські солдати так жорстоко ставляться до цивільних українців, тому що ними керує відчуття безкарності. Вони просто мають свободу коїти ці злочини. Те саме можна сказати про Путіна й Росію загалом. Росія так і не була притягнута до відповідальності за Голодомор, на противагу Німеччині, яку покарали за Голокост після Другої світової війни. Ця безкарність великою мірою походить із міфу про велику російську культуру, який багато століть конструювався режимом, свідомо та послідовно.

Україна не мала такого «щита». Після розпаду Радянського Союзу її населення намагалося якось вижити, пристосуватися до політичних та економічних криз. Лише останніми роками в нас на рівні уряду запровадили культурну дипломатію та свідомий підхід до побудови іміджу країни за кордоном. Один-єдиний вірш, написаний українською мовою і перекладений багатьма іноземними, може служити способом транслювати наші ідеї, цінності й почуття. Ми досі мусимо вибудовувати свій культурний щит і підкріплювати імідж нашої країни.

П. Б.: Сьогодні в Україні, особливо в перші тижні війни, росіяни роблять майже те саме, що робили їхні війська 1944-45 років у Німеччині. Їхнім гаслом було: «Ґвалтуй усіх жінок, яких подужаєш». Так само вони поводилися й у Польщі, і в країнах Балтії. Скрізь, де вони з’являлися, росіяни ґвалтували жінок. І не треба сподіватися, що відтоді щось змінилося, бо це зовсім не так. Росіяни досі ґвалтують, убивають і грабують скрізь, куди вдираються. Ми бачили багато випадків, коли російські солдати крали пральні машинки й пересилали їх собі додому.

І. В.: А іноді ще й унітази. 

П. Б.: Так – або виймали плити з бронежилетів, щоб заховати замість них поцуплений комп’ютер. Крали гроші. І, звісно, вбивали людей. Російська армія – одна із найбрутальніших армій у світі.
Росіяни прикриваються своєю культурою так само, як нацисти прикривалися Бахом, Моцартом і Бетховеном. Багато французів, засліплених цією полудою, не могли повірити, що такі начебто освічені люди можуть поводитися як варвари.

Культура – це спосіб об’єднувати людей, заявляти про себе і, як ви сказали, здобувати підтримку. Культура у виконанні Росії – це ширма для прикриття воєнних злочинів і тоталітарних проєктів. Певний час диктатори ще можуть дурити людей, але згодом, так чи інакше, їм доводиться розв’язувати війну, бо це єдине, що вони можуть.

І. В.: Путінська армія зазнала цілковитого краху на фронті. Росіян це дратує, тому вони обстрілюють ракетами цивільних.

Розкажу вам одну особисту історію. На початку повномасштабного вторгнення, приблизно в березні чи квітні, мої батьки, які живуть на заході України, приймали у себе вдома родину з Київщини. Ці люди розповідали, як особисто перетнулися з російськими окупантами у своєму рідному місті. Буряти, представники однієї з російських національних меншин, вдерлися в їхній дім. Надворі був мороз, тому що ранньої весни в Україні ще холодно, як узимку. А ці солдати були майже босі – взуті в звичайні гумові шльопанці. У першу чергу вони винесли з того дому взуття. Коли окупанти пішли, господарі вирішили негайно тікати, адже ситуація була непередбачувана. 

Коли в Росії оголосили мобілізацію, в тамтешніх телеграм-каналах розгорнулася дуже цікава дискусія. Етнічні росіяни сподівалися, що воювати в Україну відправлять не їх, а представників національних меншин. Цей приклад свідчить про те, що Росія – це інший всесвіт, де немає жодної поваги до людей. Вона століттями тримається на одному й тому самому – на утисках пригноблених народів. 

Кілька тижнів тому я була в Польщі. Мене віз таксист-узбек. Доти я не була знайома з жодним узбеком і майже нічого не знала про Узбекистан, за винятком нещодавніх подій. Таксист розповів, що Росія досі вважає незалежний Узбекистан своєю республікою. Коли почала відкриватися правда про тисячі узбецьких інтелектуалів, яких радянський режим замордував у ГУЛАГу, реакція Росії не забарилася.
Політики й навіть селебріті робили відкриті заяви про те, що ці твердження буцімто носять антиросійський характер. Так, наче Узбекистан досі перебуває під контролем Москви. Говорячи про Росію, нинішній Кремль завжди має на увазі територію колишнього Радянського Союзу. Його імперські амбіції нікуди не поділися – тому узбеки бояться відкрито виступати проти Росії.

Ось чого хоче Росія від України – пригнобити нас, позбавити гідності й незалежності, загнати під чобіт імперії. Але українці століттями чинять їй опір. Ми – незалежна нація, ми розвиваємо свою культуру і, з огляду на обставини, нам багато чого вдалося.

Я хочу спитати вашої думки про ментальність росіян. Свого часу я сформулювала для себе таке поняття як «українність», тобто набір певних цінностей та культурних надбань, носіями яких ми є. Як ви вважаєте – чи російській ментальності теж притаманно щось подібне?

П. Б.: Я думаю, що ця війна нарешті навчила західних європейців розділяти Росію та Україну. До лютого 2022 року багато хто з нас уважав Росію втіленням усього слов’янського світу. Тепер ми знаємо, що у слов’янського світу є ще й інший бік – українність. Російська культура крокує пліч-о-пліч із режимом гноблення, рабства, масових убивств і загарбницької війни.

Коли Україна поверне всі свої території і відновить контроль над Донбасом та Кримом, ми побачимо розпад Росії. Зв’язок із периферійними республіками урветься, і колишня імперія впаде після багатьох сотень років загарбницького правління.

Путін бажав довести свою всемогутність, але досягнув цілком протилежного результату. Тепер увесь світ знає, що російська армія не забезпечена ні добрими харчами, ні доброю зброєю. Після того, як росіяни випустили стільки ракет по Україні, їм почало бракувати боєприпасів. Парадоксально, правда? Король виявився голим.

Українська нація спричинила глобальне пробудження Заходу й показала, як ми мусимо зміцнити оборону й не допустити погіршення ситуації.